Ви знаходитесь тут: Головна > Шкільні твори > Родини Ростових та Волконських

Родини Ростових та Волконських

У багатьох творах Л. М. Толстого життя змальовано у всій його повноті, розмаїтті та величі, тому цілком можна погодитись із висловлюванням Горького, який зазначав: «Толстой — це цілий світ». Світ добра, краси, людяності, взаєморозуміння.

Складний світ людської душі, світ людських стосунків та сімейні відносини досить яскраво зображені письменником у його романі «Війна і мир». Сім’ї, сімейним зв’язкам письменник надавав особливого значення, бо сім’я — це маленька частина великої держави. І від того, наскільки вона міцна, добропорядна, морально чиста, залежить духовне здоров’я, моральний клімат в державі, що дає їй змогу вистояти у найтяжчих випробуваннях, які випадають на її долю, одним із яких і була війна 1812 року з наполеонівською Францією.

Світ людських відносин, звичайне мирне життя людей з усіма їх радощами й бідами, розчаруваннями та захопленнями, втратами — цей життєвий світ досить мовно розкриває Толстой, зображуючи родини Ростових та Волконських. У романі-епопеї досить багато уваги письменник надає сімейним об’єднанням, «приналежності породі». Власне кажучи, Волконські чи Ростови — це більше, ніж просто родини, це цілі сімейні уклади життя, сім’ї з патріархальною основою, старовинні роди зі своєю особливою для кожного роду традицією.

Ростови — одна із старовинних родин. Граф Ілля Андрійович Ростов, його дружина, діти — славні, добрі, прості люди. У цій сім’ї найбільше цінуються моральні ідеали, доброзичливість, людяність, підтримка одне одного. Тут панує гармонія духовного і фізичного, природного і людського, справжнього народного. Наташа, Соня, Микола Ростов, Петя — всі вони увібрали в себе атмосферу теплого морального почуття, єдності, взаєморозуміння, яким була пронизана атмосфера будинку Ростових. У всіх своїх вчинках Ростови діють відповідно до законів добра й правди. У важкі для Росії години сім’я Ростових повністю забуває своє «я» заради інших. Особливо це стосується Наташі. Вона переконує батька віддати підводи, на яких везли майно Ростових, пораненим. А молодший брат Наташі — Петя гине, захищаючи Батьківщину. Отже, сім’я Ростових — це втілення народності, патріотизму, чесності й добропорядності.

А ось сім’я князів Волконських із їх високим, розумним, шляхетним світом. Глава її — князь Микола Андрійович Волконський, колишній генерал-аншеф, людина обов’язку й честі, дуже пишається своїм старовинним родом, початок якого йде від Рюриковичів. І Микола Андрійович, і його син — князь Андрій — розумні й глибоко порядні люди. Але горді й самовпевнені. Родина Волконських живе скоріше за законами розуму, а не почуття. Нікому з них, окрім княжни Марії, не притаманне відкрите виявлення своїх почуттів. Старий князь Волконський відчуває свою перевагу над «іншими людьми», якими, наприклад, для нього є Ростови. Микола Андрійович Волконський у часи свого командування народним ополченням у 1807 році зіштовхується одного разу із старшим графом Ростовим. «Ростов, граф, половини людей не дав. Приїхав у місто, задумав обід давати, — я йому такий обід задав…» — каже князь Волконський. Скільки тут презирства до життєвого стилю Ростових, до цієї доброзичливості та хлібосольства при недбалому ставленні по відношенню до державної служби. З точки зору Волконських, Ростови не заслуговують на повагу саме тому, що вони «прості». Волконські, у свою чергу, чужі для Ростових тим, що вони «горді». Простота Ростових та гордість Волконських — це особливі родові уклади, психологічні, побутові, життєві, причому той чи інший уклад кожен із свого боку виражає патріархальну традицію й мораль і кожний овіяний своєю поезією, неповторністю.

У кінці роману ми бачимо, що герої живуть однією великою сім’єю, до якої належать колишні Ростови, Волконські, П’єр Безухов, причому всередині цього «світу» зберігається самостійність всіх його груп. І кожний, утримуючи свою особливість та поступаючись у чомусь іншому, зливалися в одне гармонійне ціле. Дві сім’ї — два різних «світи». Сім’ї, які являли собою гордість Росії, її велич і славу. Але, на мій погляд, сім’я Ростових все ж більш приємна, більш близька мені, бо Ростови, перш за все, люди почуття, їм не властива рефлексія. Кожен член цієї родини відчуває життя по-своєму, особливо, але разом із тим у всіх членів родини є щось спільне, що об’єднує їх, робить їх справді сім’єю. Сім’я Ростових ближчало народу, його духовного світосприймання, народної моралі, чистоти. І ще мені імпонує ця сім’я тим, що члени її живуть дружно, підтримуючи та допомагаючи одне одному, хоч і не завжди у ній панує спокій. Але в усіх сім’ях люди повинні жити «миром», тобто у злагоді, дружно й щасливо. Тоді пануватиме злагода й спокій і в державі.