Ви знаходитесь тут: Головна > Шкільні твори > Життя нудне без моральної мети (Достоєвський)

Життя нудне без моральної мети (Достоєвський)

Роман Гончарова «Обломов» є помітною віхою в російській і світовій літературі на шляху рішення людством проблем суспільно-морального змісту. Вже на першій сторінці роману автор визнав необхідним звернути увагу читача на головну рису свого героя : «Душа та відкрито і ясно світилася в очах, в посмішці, в кожному русі голови, рук». Ось з яким привабливим Обломовым автор пропонує нам розділити переживання і думки про світ у рамках досить об’ємного роману. І дійсно — це духовно багата натура. Розумний, хоча «дорожче за всякий розум чесне, вірне серце»! Багатьох героїв роману Облому осяяв своїм благородством. Але, мені здається, трагічне звучання роману в тому і полягає, що, пробудивши до свідомості духовної краси стількох людей, сам герой виявляється роздавленим російською обломовщиною. Власне, «тихо і поступово укладався в труну іншого свого існування, зроблену власними руками, як старики пустинні, які, отворотясь від життя, копають собі могилу». На початку роману, з наївною упевненістю у своєму праві, визначуваному становою приналежністю до дворянства і соціальним положенням «пана», власник трьохсот кріпаків, Обломов дозволяє собі заявляти, що «вихований ніжно, ні холоду, ні голоду ніколи не терпів, нужди не знав, хліба собі не заробляв і взагалі чорною справою не займався». Автор явно іронізує над дворянським станом. Адже відомо, що під фразою «чорною справою» малася на увазі праця. До речі, потрібно відмітити, що ця далеко не індивідуальна думка героя, а досвід багатьох дворянських поколінь, які, як сказано уві сні Обломова«, »зносили працю як покарання, накладене ще на батьків наших, але любити не могли, і де був випадок, завжди від нього позбавлялися, знаходячи це і можливим, і належним«. Так говориться про прямих предків Обломова, потомствених, але убожіючих дворян. Власне, і герой роману вже приречений. Сам Гончарів затверджував, що саме цей мотив »пануючий в романі«. У першій частині роману автор, оповідаючи про тяжкі спроби героя осмислити своє життя, пише: »Хтось, — роздумує він, — ніби вкрав і закопав у власній його душі принесені йому в дар світом і життям скарбу. Щось перешкодило йому кинутися на терен життя. Якийсь таємний ворог наклав на нього важку руку на початку шляху і далеко відкинув від прямого людського призначення…« З цього зрозуміло, що герой вгадує, відчуває існування громадського зла, але визначити його доки не може. У кінці свого шляху Облому на питання обраниці : »Що погубило тебе? Немає імені цьому злу…« — відповідає: »Є — обломовщина«! Так сам герой визначив виняткову злободенність і важливість цієї моральної проблеми. Вклавши у вуста героя це визнання, Гончарів не помилився. Він намацав одну з найхворобливіших точок сучасного йому суспільства — обломовщину. У ті ж роки авторитетні представники російської літературної критики оцінили роман Гончарова як твір, який чекає довге життя. Сьогоднішня увага до роману, інтерес до нього театру і кінематографу, включення роману в сферу суперечок про недавню історію і проблеми майбутнього — пряме підтвердження пророчих передбачень тих далеких від нас років. Інтерес до цього твору не ослабне до тих пір, поки людина прагнутиме до моральної досконалості.